"Благословляю вас, ліси ..."

Насамкінець кілька суто особистих вражень. Світова наука, як відомо, спілкується англійською. Ця мова домінувала і на згаданій конференції, але що найприємніше - нею вільно володіли акредитовані наші земляки юні аспірантки і поважні професори з Ужгорода, Львова, Чернівців, звісно, "стольного града", напряму, без перекладачів, обмінюючись думками з зарубіжними колегами. Отже, маємо хоч невеликий поступ на шляху до світової спільноти. Уявімо подібне якихось 15 літ тому.

Мали місце жваві дискусії, уточнення наукових позицій та суперечки впродовж кількагодинної подорожі в "Ікарусах" не першої молодості (на жаль, такого ж віку автошляхами). Особливо на останніх двох десятках кілометрів перед Уголькою Тячівського району, де баюра на баюрі) до кінцевої точки маршруту - знаменитих пралісів.

Попри сльотаву погоду завдяки бездоганній організації (не втримаюсь у цьому зв'язку, аби не подякувати, зокрема, своїм давнім добрим знайомим, заступникам директора біосферного заповідника Дмитру Сухарюку та Василю Покиньчереді, які зарекомендували себе першокласними гідами з англійською - "о, кей!") поважна публіка успішно здолала кілька кілометрів крутосхилів букових пралісів, активно спілкуючись між собою.

Запам'яталася мимоволі підслухана розмова двох львівських учених:

- На превеликий жаль, наша наукова лексика все ще тяжіє до зловісних часів "перетворення природи",- міркував один з них.- Запитайте у швейцарців чи фінів, що означає знайомий нам термін "суцільна вирубка лісу?" Не дочекаєтесь відповіді. Немає в них такого наукового поняття, не було, і, гадаю, не буде. То чи не настав час і нам від нього відмовлятися?

Згоден з вами, пане професоре. І не тільки від "суцільних вирубок". У природокористуванні давно слід викидати на смітник чимало підступних моральних постулатів тоталітарного режиму. Не забули ще тургенівське "природа це не храм, а майстерня"? А то ж був, по-суті, заклик до здійснення наруги над рідною землею сумнопам'ятного "перетворення природи" повоєнних часів.

Чи нам, отруєним згаданими лукавими баєчками, дітям несприятливого в екологічному плані ХХІ століття, можна чекати, перефразовуючи "народного академіка", "милостей від природи" ... після того, що з нею скоїли?

Чи, може, таки праліси ще вселяють якусь останню надію?